рус eng укр
в Украине
Національна спілка фотохудожників України
горячая новость:Шановні колеги! З Днем фотографа!
Главная - Новости - Выставки - Київська фортеця. Відкриття експозиції виставкового проекту "Життя на нулі"
| 02 июля 2017

Київська фортеця. Відкриття експозиції виставкового проекту "Життя на нулі"

Учасники проекту:
Юрій Величко, позивний «Фотограф» - у період з 2015 по 2017 рр. служив у складі 46-го окремого батальйону спеціального призначення "Донбас–Україна" ЗСУ. 
Перебуваючи на військовій службі як наводчик танку, автор не покинув свого улюбленого заняття – фотографії. Фіксуючи побратимів, побут, оточення, він не мав на меті вести фотолітопис батальйону. Він, насамперед, прагнув зберегти для себе особисто та в пам’яті своїх бойових побратимів сторінки їх щоденного перебування на «нулі», картини побуту, портрети друзів. Відповідно, за відсутності постановки, герої та сюжети світлин виглядають правдиво, без зайвого пафосу. Завдяки його світлинам глядачі мають можливість побачити картини життя на «нулі», тобто повсякденне життя воїнів української армії, умови, в яких їм доводиться не лише жити, але й боронити свою Батьківщину. 

Павло Кулик, позивний «Барклай» – псевдонім, під яким створює свої картини Павло Кулик. За освітою – економіст. Із лютого 2006-го до травня 2015 року Павло Кулик працював у банках фахівцем із кредитування. Художньої освіти не має. В травні 2015 року під час 5-ї хвилі мобілізації Павло Кулик був призваний до лав Збройних сил України та зайняв у штабі 46-го окремого батальйону спеціального призначення «Донбас-Україна» посаду начальника топографічної служби у званні молодшого лейтенанта. В серпні 2015 року в складі батальйону був направлений на схід України, в зону бойових дій, де батальйон приступив до виконання бойового завдання – зайняття лінії оборони на відведеній батальйону ділянці фронту.
Зі спогадів Павла : «В першу ж ніч, коли батальйон прибув до пункту призначення, відбувся артилерійській обстріл позицій Збройних сил України. І хоча артобстріл був далеко від місця базування батальйону, звуки снарядів що розривалися дали зрозуміти - з мирним життям покінчено. Довкола війна. Усвідомлення цього спонукало до переосмислення всіх життєвих цінностей. Це як останнє бажання перед смертю. Тут, в доволі замкнутому просторі, де матеріальні цінності та статус, які в суспільстві відіграють велике значення, на війні не мають жодного значення. Останнім бажанням стає щось дуже особисте, інтимне. Для мене цим останнім бажанням було – малювати.»

Ігор Михайлишин, позивний «Піаніст» - юрист за освітою, боєць батальйону "Донбас–Україна" ЗСУ, інструктор зі стрілецької та гранатометної справи. У грудні тринадцятого - Ігор вийшов на мирний протест – по-іншому не міг. Зимою 2014 року багато хто бачив хлопця на Майдані, що на морозі грав Шопена, Баха та Бетховена. В інтерв’ю журналісту видання «Фокус» Ігор зазначив: «Якось підрахував, що за час революції я грав на десяти різних інструментах. Більшість з них виставляли прямо на вулицю, крім того, я грав у Київській міській адміністрації, в Українському домі і в Жовтневому палаці. Рояль Bluthner з Жовтневого згадую досі – кращий інструмент в моєму житті. Граю тільки класику: популярні пісні та танцювальні мотиви – це не до мене.»
А потім була війна, 120 днів у полоні. Музика допомогла вистояти. Навіть на війні Ігор примудрявся знайти інструмент і хоч трохи пограти. Музика і війна переплелися воєдино. 
Можемо привідкрити Ігореві плани на майбутнє. Тепер, після двох років війни, він, демобілізувавшись, вирішив вступити до Київського інституту музики ім. Р. Глієра. «Піаніст» вже непогано підготувався до іспитів, навіть встиг стати дипломантом Міжнародного конкурсу піаністів-аматорів «Каштановий рояль».
«Музика – потреба моєї душі, – говорить Ігор. – Якби її не було, може бути, я, як багато інших ветеранів, спився б, наклав на себе руки, потрапив в «дурку», в тюрму або носився б з думкою, що раз я був на війні, то всі мені винні. Але музика – ще далеко не все. Відчуваю, що мій громадянський обов’язок – очистити країну від корупції, зробити так, щоб вона жила за принципом верховенства права. Може бути, це утопія. Читав десь: став перед собою неможливі цілі, і тільки тоді тебе чекає успіх» (з інтерв’ю виданню Фокус.ua). 

Анатолій Горбенко, позивний «Бугор» - Голова ГО «ВСЕУКРАЇНСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «НАЦІОНАЛЬНЕ ОБ’ЄДНАННЯ ВЕТЕРАНІВ-ІНВАЛІДІВ», досвідчений боєць, пройшов гарячі точки війни 2014 року. У складі гранатометного взводу «Бугор» брав участь у визволенні Попасної, Первомайська, Мар’їнки. Пройшов полон. Має нагороди. Нескорений. Приклад сили та волі для багатьох, хто його знає.
… «Вы только не пишите, как все: «Иловайская трагедия», «Иловайский котёл». Как по мне, лучше назвать ту операцию Иловайским сражением. Да, нас заманили в засаду. Но ведь мы не шли на убой, как бараны. Мы дрались, контратаковали и пожгли к такой-то матери всю российскую технику, которая била по нам c первой линии. Когда наш батальон собрался на том хуторе, мы недосчитались 67 человек. Я думаю, каждый из них взял с собой как минимум одного россиянина. Это была не такая война, как сейчас, а настоящая. Для меня было честью участвовать в ней.» (з інтерв’ю виданню Фокус.ua).

Наш гість - партнер проекту Евген Положій. Автор книги «Іловайськ». Львівським книжковим Форумом вона визнана найкращою книгою про війну, отримала спеціальну відзнаку громадського журі Форуму і «Коронації слова».

Слідкуйте за новими дописами про учасників та партнерів виставкового проекту, про їх творчість і участь в проекті розкажемо детально. Будемо раді бачити всіх зацікавлених та небайдужих!



  Коментарии (1)
 1 
Написал(а) Странадко Едуард, в 07:15 03.07.2017
На відкритті планується вручення Юрію Величку посвідчення НСФХУ.
Только зарегистрированные пользователи могут оставлять коментарии.
Пожалуйста зарегистрируйтесь или войдите в ваш аккаунт.